Що нового?
Підвищені рівні метилгліоксалю та споріднених дикарбонілів (GO, 3-DG) незалежно пов’язані із посиленням фіброзу печінки у дорослих пацієнтів з ожирінням, навіть за відсутності цукрового діабету 2 типу.
Нове дослідження виявило значний зв’язок між метилгліоксалом (MGO), реактивною сполукою в організмі, та прогресуванням фіброзу печінки у людей із тяжким ожирінням. Дослідження, проведене з пацієнтами з когорти BARIA, проливає світло на роль дикарбонільного стресу у розвитку метаболічно асоційованої жирової хвороби печінки (МАЖХП) та відкриває шлях для розробки потенційних терапевтичних втручань.
MGO — це високоактивний дикарбоніл, здатний модифікувати білки з формуванням кінцевих глікованих продуктів та активацією прозапальних сигнальних шляхів. Підвищений рівень MGO раніше пов’язували з такими захворюваннями, як цукровий діабет 2 типу (ЦД2) та атеросклероз. Однак його роль у прогресуванні фіброза печінки, особливо в контексті ожиріння та метаболічних розладів, досі залишалася незрозумілою.
Олуватомісоно Акінрімісі (Oluwatomisono Akinrimisi) та ін. проаналізували дані 264 пацієнтів із тяжким ожирінням (медіанний вік 47 років, 77% жінок, середній індекс маси тіла [ІМТ] 39 кг/м²), які очікували баріатричної операції. Приблизно у 22% учасників був діагноз ЦД2. Плазмові рівні MGO та споріднених дикарбонільних сполук, гліоксалю (GO) та 3-дезоксиглюкозону (3-DG), вимірювалися за допомогою сучасної високопродуктивної рідинної хроматографії з тандемною мас-спектрометрією (UPLC-MS/MS). Фіброз печінки оцінювали шляхом гістологічного дослідження з біопсією та визначення індексу FIB-4.
Ключові результати
- Підвищений рівень MGO при діабеті та у чоловіків: Пацієнти з ЦД2 мали значно вищий рівень МГО (медіана 288 нмоль/л) порівняно з пацієнтами без діабету (медіана 238 нмоль/л). Чоловіки також мали підвищений рівень MGO порівняно з жінками.
- Кореляція з фіброзом печінки: Рівні MGO, GO та 3DG у плазмі були значущо пов’язані з індексом FIB-4 (MGO: ρ = 0,21, GO: ρ = 0,29, 3DG: ρ = 0,25).
- Незалежний фактор: Зв’язок між MGO та печінковим фіброзом залишався значущим навіть після урахування таких факторів, як вік, стать, ІМТ, куріння, вживання алкоголю, гіпертензія, інсулінорезистентність, глікований гемоглобін (HbA1c) та рівень глюкози натще.
- Наслідки не лише при діабеті: Важливо, що MGO та GO були пов’язані із фіброзом печінки навіть у людей без ЦД2, що свідчить про те, що ці сполуки сприяють пошкодженню печінки незалежно від рівня глікемії.
- Відсутність зв’язку зі стеатозом чи запаленням: У дослідженні після корекції не було виявлено значущих зв’язків між MGO, GO або 3DG та стеатозом або запаленням печінки, що підкреслює їхню специфічну роль у прогресуванні фіброзу.
Таким чином, дикарбонільний стрес, особливо спричинений МГО, є незалежним фактором, що сприяє пошкодженню печінки при ожирінні. Визначаючи MGO як потенційну терапевтичну мішень, дослідники припускають, що втручання, спрямовані на зниження рівня MGO, можуть уповільнити або запобігти розвитку фіброзу печінки у осіб з високим ризиком.


